Синдром кубітального каналу

Синдром кубітального каналу (ліктьова невропатія, ліктьовий тунельний синдром) - це патологічний процес, що виникає внаслідок ушкодження, стиснення або защемлення ліктьового нерва в ділянці ліктьового суглоба і призводить до оніміння, поколювання, болю і слабкості в руці.

Анатомія ліктьового нерва і причини невропатії ліктьового нерва

Ліктьовий, або ульнарний, нерв бере свій початок у пахвовій ділянці. Він проходить по внутрішній поверхні плеча, потім спускається на передпліччя і кисть, закінчуючись на половині безіменного пальця. У районі ліктьового суглоба він проходить через досить вузький кубітальний канал, у якому мало вільного простору для руху, що збільшує ймовірність його динамічної компресії. Крім того, у цій ділянці він відносно близько розташований до поверхні шкіри, що робить його вразливим до різного роду пошкоджень.

Ульнарний нерв забезпечує рух м'язів передпліччя і кисті, а також чутливість мізинця і безіменного пальця. Через повторювані або тривалі рухи в ліктьовому суглобі він може зношуватися і пошкоджуватися. Унаслідок компресії порушується функція передавання нервових імпульсів, що й стає причиною появи таких характерних симптомів, як набряк, слабкість, порушення чутливості тощо.

Синдром кубітального каналу належить до групи поліетіологічних захворювань, які можуть розвиватися внаслідок цілої низки причин, до речі, встановити які фахівцям далеко не завжди представляється можливим. В одних випадках організм уже від початку схильний до розвитку проблеми через особливості анатомічної будови. В інших - каталізатором виникнення процесу можуть послужити різні захворювання, хобі, особливості способу життя і професійної діяльності. Найпоширенішими провокуючими факторами вважаються:

• мікротравматизація ліктя (часті удари об тверду поверхню);
• переломи, удари, вивихи;
• наявність шкідливих звичок;
• надмірна вага;
• період вагітності, менопауза;
• спадкова схильність;
• цукровий діабет;
• інфекційні захворювання;
• гормональні порушення;
• вплив низьких температур;
• інтенсивні фізичні вправи;
• регулярний підйом важких предметів;
• аутоімунні процеси;
• туберкульоз;
• амілоїдоз;
• запальні процеси;
• кісти і пухлини;
• цукровий діабет;
• ревматоїдний артрит;
• захворювання щитоподібної залози;
• аномальний ріст кісткової тканини;
• ревматоїдний артрит;
• безконтрольний прийом медикаментозних засобів;
• незручне положення зап'ястя протягом тривалого періоду часу.

Хто входить до зони ризику

До групи ризику входять пацієнти, трудова діяльність яких пов'язана з виконанням монотонних однотипних рухів і частими згинаннями ліктя, а також регулярним використанням вібруючих інструментів. Сюди можна віднести такі професії:

• офісні працівники (програмісти, секретарі);
• касири;
• художники;
• офіціанти, бармени;
• спортивні тренери;
• токарі та фрезерувальники;
• професійні гравці в гольф;
• перукарі, майстри манікюру;
• працівники пакування та сортування;
• водії транспортних засобів;
• будівельні робітники, муляри, теслі;
• працівники швейної та текстильної промисловості;
• музиканти (скрипалі, віолончелісти, піаністи);
• працівники на виробництвах (монтажники, слюсарі, оператори обладнання);
• люди, які займаються активними та командними видами спорту тощо.

У зоні ризику також перебувають чоловіки. Згідно зі статистикою, СКК зустрічається у них удвічі частіше, ніж у жінок. Це може бути пов'язано з відмінностями в руховій активності, поведінкових звичках і професійній діяльності. Так, наприклад, чоловіки частіше займаються фізичною працею, що вимагає використання рук. Ризик розвитку синдрому збільшується і з віком. Найчастіше проблему діагностують у пацієнтів старше 40 років. З віком зміни в тканинах і суглобах можуть сприяти компресії нерва.

На ризик розвитку СКК істотно впливає і спосіб життя. Так, наприклад, низький рівень фізичної активності та брак регулярних вправ призводять до ослаблення м'язів і зв'язок, включно з тими, що оточують ліктьовий нерв. Водночас надмірні навантаження можуть також негативно позначатися на їхньому стані. Надмірна вага може чинити додатковий тиск на суглоби і нерви, в тому числі ульнарного. Хронічний стрес і напруга здатні викликати стиснення м'язів і підвищену напругу в ділянці ліктя. Усе це в комплексі може створювати передумови до розвитку патологічного процесу. Ситуація ускладнюється, якщо в людини в минулому були травми в цій ділянці або на цей момент є важкі хронічні захворювання.

Чим небезпечна ліктьова невропатія

Без лікування захворювання повільно прогресуватиме, призводячи до незворотних змін, які можуть погіршити працездатність і суттєво знизити якість життя. Усе може закінчитися повною втратою функціональності зап'ястя. У підсумку, людина виявляється нездатною виконувати звичайні побутові дії і потребує сторонньої допомоги. До найчастіших ускладнень слід віднести такі:

• порушення чутливості;
• м'язовий парез, параліч;
• зниження сили м'язів (людина не може втримати кухоль у руці, відкрити пляшку або застебнути ґудзик);
• кисть набуває вигляду «пазуристої лапи», пальці перебувають у напівзігнутому положенні;
• хронічний больовий синдром;
• порушення сну, безсоння;
• захворювання нервової системи, соціальна ізоляція, депресивні стани;
• контрактури, анкілоз суглобів;
• інвалідність, втрата здатності до повноцінної дрібної моторики і самообслуговування.

Симптоми ліктьового тунельного синдрому

Ознаки захворювання спочатку зазвичай не викликають особливих побоювань у пацієнтів. У цьому і полягає головна небезпека цієї проблеми. Нерідко їх просто ігнорують і списують на банальну втому, але ж саме в цей період позбутися проблеми найпростіше. При цьому, процес має схильність до прогресування і поступового наростання клінічної симптоматики.

Скарги на невеликий дискомфорт і поколювання, що періодично виникають на самому початку хвороби, можуть набувати постійного болісного характеру, не даючи спокою ні вдень, ні вночі. Стан погіршується після тривалого перебування в положенні із зігнутою рукою або тривалої опори на лікоть. Через деякий час скарги стають більш помітними і стійкими. Нерідко пацієнти звертаються по допомогу до фахівця, коли процес уже перейшов у важчу стадію і встигли розвинутися серйозні ускладнення.

Як зрозуміти, що у тебе ліктьовий тунельний синдром

Запідозрити наявність ЛТС можна за такими симптомами:

• больовий синдром різного характеру і вираженості;
• оніміння в області кисті та пальців;
• порушення чутливості;
• відчуття печіння, поколювання в області ліктьового згину;
• парестезії (відчуття «повзаючих мурашок»);
• відчуття жару або холоду на шкірі;
• млявість, апатія, дратівливість;
• зменшення сили долоні, ослаблення хвата;
• обмеження рухливості;
• ламкість нігтів;
• нічні напади болю в кисті;
• сухість і блідість шкіри;
• зменшення м'язів в об'ємі, деформація мізинця і безіменного пальця;
• спотворення сприйняття подразників (легкий дотик може спричиняти біль, а поколювання відчуватиметься як вплив холодного або гарячого тощо);
• складнощі з виконанням звичних дій (важко утримувати важкі предмети, стискати пальці в кулак).

Де болить рука при синдромі кубітального каналу

Біль при СКК зазвичай локалізується в ділянці ліктьового суглоба і кисті. Також він може поширюватися на передпліччя. Біль буває тупим, ниючим або гострим. Неприємні відчуття можуть посилюватися під час тривалого згинання або розгинання ліктя, а також під час виконання певних дій, як-от написання тексту, утримання телефону в руці або гра на музичному інструменті.

Стан може посилюватися в нічний час через мимовільне здавлювання ліктьового нерва, стаючи причиною хронічного недосипання. Найчастіше біль має односторонній характер і виникає на провідній руці, якою людина найчастіше виконує дії. Патологія потребує грамотного професійного обстеження. Її прояви можуть бути схожі з іншими захворюваннями, наприклад, синдромом карпального каналу. Головною відмінністю є поява неприємних відчуттів у мізинці. Цей палець іннервується ульнарним нервом, тому в разі карпального синдрому дискомфорт у ньому буде відсутній.

Діагностика

Щоб встановити справжні причини свого стану і підібрати грамотний метод лікування, потрібна консультація невролога. Лікар вислухає Ваші скарги, збере анамнез і проведе огляд. Неврологу потрібно багато інформації, щоб побачити «повну картину», а саме:

• час появи перших скарг;
• тригери, через які симптоми посилюються;
• обставини, за яких скарги слабшають;
• характер і локалізація симптомів;
• прийом лікарських препаратів;
• динаміка симптомів (посилюються, слабшають або залишаються стабільними);
• травми, отримані в минулому;
• проведене раннє лікування, його результати;
• хобі, професійна діяльність, умови праці;
• спосіб життя, наявність шкідливих звичок, фізична активність, особливості харчування;
• наявність хронічних захворювань;
• оперативні втручання на ліктьовому суглобі, проведені в минулому та ін.

Під час консультації невролог обов'язково проведе спеціальні тести, за якими можна буде судити про стан ліктьового нерва. Лікар може попросити Вас виконати дряпальні рухи мізинцем по столу з щільно притиснутою до поверхні долонею. У разі наявності синдрому кубітального каналу виконати цю дію не виходить. Ще лікар може попросити звести і розвести пальці в цьому ж положенні, що також не увінчається успіхом. За цього діагнозу мізинець, безіменний і частково середній палець руки будуть не до кінця розгинатися.

Також можуть бути проведені й інші тести. Наприклад, пацієнта просять зігнути руку в лікті, а лікар постукуватиме по шкірі в проекції природного каналу ульнарного нерва або натискатиме пальцем на ліктьовий нерв протягом однієї хвилини. Тест вважається позитивним, якщо в пацієнта з'являється печіння, оніміння, поколювання. Щоб оцінити дискримінаційну чутливість (здатність розрізняти 2 подразники, які одночасно впливають), до долоні пацієнта торкаються двома гострими кінцями циркуля і поступово їх зближують. У нормі відчуття впливу двох подразників зливається в одне за відстані менш ніж 0.5 см.

Уже на підставі цих даних лікар зможе запідозрити наявність синдрому кубітального каналу. Однак для підтвердження діагнозу потрібне більш ретельне обстеження. Воно може включати в себе наступне:

• КТ;
• МРТ;
• УЗД;
• рентгенографія;
• електронейрографія;
• електроміографія;
• біопсія;
• лабораторні аналізи (ЗАК, біохімія крові, тест на С-реактивний білок, серологічні тести на інфекції та ін.).

У разі наявності болю в ділянці ліктя, оніміння, поколювання або інших симптомів, лікар в обов'язковому порядку проводить диференціальний діагноз, щоб виявити справжні причини їхньої появи. СКК може бути схожий за своїми проявами з:

• синдромом карпального каналу;
• периферичною нейропатією;
• остеоартритом, ревматоїдним артритом;
• цервікальною радикулопатією;
• гангліонарною кістою;
• тендинітом, бурситом;
• невралгією;
• травмами (переломами, розтягненнями).

Лікування

Насамперед лікування спрямоване на усунення компресії ліктьового нерва і забезпечення відновлення його функцій.  Немає сенсу боротися тільки з симптомами захворювання. Поки вплив провокуючого чинника триватиме, всі зусилля приноситимуть лише тимчасове полегшення. Схема лікування підбирається в індивідуальному порядку, залежно від ступеня тяжкості процесу, прояву симптомів, супутніх патологій і загального стану організму.

На початкових етапах захворювання добре відгукується на консервативні заходи. Вони включають у себе цілий комплекс заходів, зокрема медикаментозну підтримку, ортезування, блокади, фізіотерапію, остеопатію, мануальну терапію, ЛФК, масаж тощо. У разі неефективності консервативного підходу, високого ризику розвитку ускладнень і наявності супутніх патологій потрібне хірургічне втручання. Рішення про проведення операції приймається спільно з лікарем на підставі отриманих діагностичних даних, клінічної ситуації, індивідуальних обставин і потреб пацієнта.

Який лікар лікує синдром кубітального каналу

Залежно від ступеня вираженості та характеру процесу, лікуванням захворювання можуть займатися різні фахівці. Найкраще почати з консультації невролога. Якщо було перенесено травму ліктя, важливо в обов'язковому порядку відвідати травматолога-ортопеда. Також, виходячи з клінічної ситуації, Вас можуть направити до:

• ревматолога;
• масажиста;
• фізіотерапевта;
• реабілітолога;
• хірурга;
• терапевту.

Як довго лікувати синдром кубітального каналу

Тривалість лікування може відрізнятися в кожного пацієнта й залежить від деяких чинників:

• тяжкості клінічних симптомів;
• причин виникнення;
• ускладнень, що виникли;
• віку;
• індивідуальних особливостей організму;
• обраного методу лікування;
• дотримання пацієнтом лікарських рекомендацій.

Що раніше буде розпочато лікування, то простіше і швидше можна буде позбутися захворювання. На ранніх етапах за допомогою консервативних методів можна за короткий час досягти стану ремісії. Але ефект може мати тимчасовий характер. У важчих випадках потрібне оперативне втручання, після якого полегшення здатне настати практично відразу. Однак для повного відновлення може знадобитися від трьох місяців до півроку.

Коли виконується операція за ліктьового тунельного синдрому

Показаннями до проведення хірургічного втручання можуть послужити:

• неефективність консервативної терапії;
• важкий ступінь невропатії, яка заважає виконувати повсякденні завдання і обмежує якість життя пацієнта;
• хронічний больовий синдром;
• наростання клінічних симптомів;
• ризик розвитку серйозних ускладнень;
• пухлинний процес.

Як проходить операція при ліктьовому тунельному синдромі

Суть операції полягає у звільненні нерва від тканин, що здавлюють його. Конкретні процедури і методи, що використовуються під час втручання, можуть відрізнятися залежно від індивідуальних особливостей пацієнта.

Операція з декомпресії кубітального каналу включає в себе кілька ключових етапів:

1. Анестезія.
2. Позиціонування пацієнта для забезпечення доступу до ліктьового каналу.
3. Антисептична обробка шкіри.
4. Отримання хірургічного доступу. Хірург виконує розріз на шкірі в ділянці ліктьового суглоба.
5. Ідентифікація проблемної ділянки.
6. Декомпресія нерва.
7. Перевірка виконаних дій. Хірург повинен переконатися, що нерв вільно переміщується і не піддається додатковій компресії.
8. Закриття рани і накладення пов'язки.

Реабілітація після операції за ліктьового тунельного синдрому

Після операції пацієнт залишається ще деякий час під наглядом лікарів. Тривалість цього періоду залежить від складності та техніки оперативного втручання. Незначного дискомфорту, болю, набряку і скутості в ліктьовому суглобі, як правило, не уникнути після операції. Усі ці симптоми є природною реакцією організму на втручання. З метою їх купірування можуть призначатися анальгетики або НПЗП. Також важливо стежити за станом швів. Необхідно обробляти їх не менше двох разів на день. Відразу ж після операції для забезпечення нерухомості суглоба накладається фіксувальна гіпсова пов'язка, лонгета або ортез.

У середньому, період реабілітації триває 4-6 тижнів. У цей час заборонено:

• засмагати, відвідувати солярій, лазню і сауну;
• приймати гарячий душ і ванну;
• відвідувати громадські місця і багатолюдні заходи;
• переохолоджуватися;
• контактувати з друзями та родичами, які нещодавно перенесли інфекційне захворювання;
• навантажувати прооперовану руку, спиратися на неї;
• піднімати тяжкості.

Для якісного відновлення функції ліктьового суглоба і кисті можуть розробляти індивідуальні реабілітаційні програми, що включають у себе цілий комплекс заходів, зокрема фізіотерапію, лікувальну гімнастику, масаж, водні процедури тощо. Для повного відновлення може піти кілька місяців. Весь цей час важливо дотримуватися інструкцій фахівця і повідомляти про будь-які зміни в стані та симптомах. Це допоможе лікарю відстежувати процес відновлення і за необхідності скоригувати лікування.

Профілактика ліктьової невропатії

Запобігти розвитку захворювання або призупинити прогресування патології, що вже виникла, допоможуть такі рекомендації:

• ведення здорового способу життя (правильне харчування, помірна фізична активність, підтримання здорової ваги);
• оптимізація робочого простору (регулювання висоти столу, крісла, монітора, використання клавіатури і миші з підтримкою для зап'ястя тощо);
• контроль заходів безпеки (попередження травм у ділянці ліктя);
• регулярне виконання вправ для зміцнення м'язів;
• контроль за позою тіла і забезпечення правильного положення верхніх кінцівок (виключення тривалого перебування в незручній, неприродній для ліктя позі);
• дбайливе ставлення до свого здоров'я (уникати травм і переохолодження, звертатися до фахівця в разі появи перших тривожних симптомів);
• своєчасне лікування інфекційно-запальних захворювань суглобів;
• регулярний відпочинок за необхідності виконання щоденних одноманітних рухів руками.

За діагностикою та лікуванням синдрому кубітального каналу звертайтеся в клініку «Medical Plaza». У нас, без перебільшення, найкраща команда нейрохірургів, серед них - кандидат мед. наук, доктор мед. наук і заслужений лікар України. Практичний досвід наших лікарів становить не менше 20 років. Ми проведемо комплексне обстеження і поставимо точний діагноз. Якщо буде потрібна операція, її проведуть найкращі хірурги з використанням висококласної німецької оптики. Чекаємо Вас у клініці «Medical Plaza». Ми знаємо, як Вам допомогти!