Ректоцеле

Ректоцеле є грижовим випинанням прямої кишки у піхву через задню стінку або в бік анокуприкових зв'язок. При описі часто використовують фразу - дивертикуляційне випадання, вказуючи на пролапс вже сформованих дивертикулів прямої кишки.

Однак це визначення практично не завжди відповідає реальній клінічній картині. При ослабленні тазових м'язів через задню стінку піхви випадає як пряма кишка, так і петлі тонкої кишки, і сальник, що називається – энтероцеле. Ректоцеле та ентероцеле часто доповнюють і змінюють один одного, оскільки причина пролапсу у них загальна і полягає вона в патологічному ослабленні м'язово-зв'язувального апарату в тазовій ділянці.

Ректоцеле та ентероцеле, так само як і цистоцеле та уретроцеле – це лише патологічні прояви неспроможності м'язово-зв'язково-фасціального апарату тазової діафрагми. Тому, розглядаючи таку патологію як ректоцеле, ми постійно посилатимемося на причину захворювання. І пам'ятайте, що ви завжди можете пройти обстеження та отримати якісне лікування у багатопрофільному медичному центрі Medical Plaza. Досвідчені гінекологи, проктологи та хірурги, передове обладнання, власна лабораторія, операційний блок, створений та працюючий за європейськими стандартами.

Групи ризику та поширеність ректоцеле

Переднє ректоцеле з деформацією фасції піхви спостерігається лише в жінок через анатомічні особливості будови їх статевої системи. Приблизно в 70-80% випадків патологія розвивається у жінок під час менопаузи (50 років і більше). Головна причина – вікові зміни у сполучних тканинах (м'язи, зв'язки, фасції), які спричиняють опущення органів малого тазу та розвитку ректоцеле та інших подібних патологій.

Переднє ректоцеле у репродуктивному віці зустрічається рідше (~27%). Причини – механічні ушкодження чи захворювання, що знижують тонус м'язово-зв'язувального апарату. Що стосується заднього ректоцеле, коли дивертикули прямої кишки випадають у бік анокуприкових зв'язок, цей вид патології зустрічається дуже рідко. Може розвинутись як у чоловіків, так і у жінок.

Причини ректоцеле

Усі причини розвитку ректоцеле можна об'єднати у великі групи. Це:

1. Порушення тонусу м'язово-зв'язувального апарату в тазу, особливо фасції ректовагінальної зони – ділянка щільної сполучної тканини між прямою кишкою та піхвою.
2. Хронічний внутрішньоутробний тиск, спричинений будь-яким захворюванням або патологічним станом.

Причини деградації сполучних тканин:

• важка вагітність – можливе ослаблення зв'язок та фасцій, що розділяють органи та окремі анатомічні структури, а також розриви та епізіотомія;
• природні пологи – структурні ушкодження основних м'язів, зв'язок та фасцій;
• часті пологи – кожного наступного разу м'язи та зв'язки буде ще більше слабшати та деформуватися;
• дисплазія сполучної тканини – вроджена патологія, при якій м'язи та зв'язки спочатку слабкі та недорозвинені;
• хронічний дефіцит естрогену;
• вікові зміни у сполучних тканинах, що характеризуються порушенням мікроциркуляції крові та лімфи;
• уроджені аномалії ректовагінальної зони.

До першої групи причин також можна віднести хірургічні втручання, внаслідок яких пошкоджено основні фасції або зв'язки.

Які захворювання та патологічні стани призводять до внутрішньочеревного тиску:

• ожиріння, що підвищує тиск на внутрішні органи, причому не тільки в ділянці малого тазу;
• різні захворювання шлунково-кишкового тракту, які провокують часті запори;
• бронхіальна астма та інші захворювання легень, що викликають постійний кашель;
• надмірне фізичне навантаження (бодібілдинг, важка атлетика, особливості професії).

Можна ще раз переконати в тому, що причин виникнення ректоцеле багато, і всі вони так чи інакше пов'язані з м'язово-зв'язковим апаратом або надмірним тиском на нього.

Види та стадії ректоцеле

Існує два види ректоцеле:

1. Переднє – випадання частини кишківника через задню стінку піхви.
2. Заднє - пролапс прямої кишки в область анокопчикової зв'язки.

Стадії розвитку патології:

• початкова стадія – випадання незначне (не більше 2 см), рухлива грижа (зникає при розслабленні в лежачому стані), симптоматика відсутня;
• середня стадія – випадання на 2-4 см, стійка форма кишені, що легко виявляється в ході звичайного гінекологічного або проктологічного обстеження;
• важка стадія – випадання понад 4 см, грижова кишеня виходить за межі статевої щілини, дефекація утруднена або неможлива.

Думка про те, що перша стадія ректоцеле безпечна, абсолютно помилкова. Патологія сама не пройде, а повільно прогресуватиме доти, доки не досягне завершальної стадії розвитку з усіма витікаючими. Тому при найменшій підозрі на розвиток ректоцелі звертайтеся до гінеколога чи проктолога.

Симптоми ректоцеле

Які симптоми супроводжують хронічний розвиток ректоцеле:

• затруднена чи порційна дефекація;
• нетримання стільця та газів;
• занадто твердий стілець;
• відчуття неповного спорожнення;
• біль при інтимній близькості;
• дискомфорт у прямій кишці;
• необхідність самостійно стимулювати дефекацію вагінально або ректально (на останній стадії, коли кишеня досягла значних розмірів).

Крім іншого, хронічна течія ректоцеле провокує розвиток супутніх проктологічних захворювань на кшталт геморою, проктиту, криптиту, анальних нориць і т.д.

Діагностичне дослідження патології

Ректоцеле легко діагностують на звичайному обстеженні у гінеколога чи проктолога. Для складання первинної картини патології використовують пальпацію та візуальне обстеження за допомогою «гінекологічного дзеркала» чи відеокольпоскопа. Для підтвердження діагнозу та більш точного опису характеристик ректоцеле можуть використовувати:

1. УЗД з метою оцінки масштабу анатомічних ушкоджень.
2. Дефекографію (евакуаторна проктографію) – динамічне рентгенівське дослідження процесу дефекації з використанням контрастної речовини.
3. Іригоскопію – локальний рентген цільової області з контрастом.
4. КТ чи МРТ за необхідності.

Цілі діагностики – вивчити фізіологічні характеристики патології, оцінити збитки, завдані суміжним анатомічним структурам, підготувати пацієнта до хірургічного втручання, якщо це передбачено діагнозом.

Методи лікування ректоцеле

Існує два підходи у лікуванні ректоцеле: консервативний та оперативний. Перший підхід спрямований на усунення причин послаблення м'язово-зв'язувального апарату. Які методи використовують:

• комплекс тренувань, що підвищує тонус, трофіку м'язів та фасцій;
• контроль ваги при ожирінні;
• гормональна терапія (естроген);
• лікування захворювань, які провокують часті запори;
• лікування та профілактика хвороб легень (усунення кашлю);
• БОС-терапія – комплекс лікувально-профілактичних заходів, спрямований на підвищення загального стану здоров'я.

Консервативні методи лікування актуальні лише за початкових стадіях ректоцеле. Відмінні результати отримують молоді жінки після тяжкої вагітності в перший рік після пологів. З віком ефективність консервативних методик знижується.

Оперативний підхід у лікуванні ректоцеле передбачає відновлення функції ректовагінальної фасції (сполучна перегородка між піхвою та прямою кишкою), а також хірургічну реконструкцію пошкоджених анатомічних структур. Основний хірургічний метод – кольпорафія, альтернативний – лапароскопія. При цьому операція може проводитись:

1. Трансвагінально – через піхву. Вважається найбільш безпечним та ефективним методом оперативного втручання.
2. Трансректально – через анус та пряму кишку з подальшою трансанальною реконструкцією.
3. Трансабдомінально, коли операція проводиться через живіт за допомогою міні-інвазивної лапароскопії.

Операція при ректоцеле вважається досить простою та малотравматичною. Звичайно, багато залежить від стадії патології та обсягу пошкоджень суміжних структур. Але, загалом, прогноз лікування дуже сприятливий навіть у третій стадії ректоцеле.

Якщо ви вирішили пройти гінекологічне або проктологічне обстеження в клініці Medical Plaza, записуйтесь на прийом за допомогою доступних варіантів – форми реєстрації, номера гарячої лінії клініки, живого чату.