Парапроктит

Парапроктит - це запалення жирової тканини (параректальної клітковини), що оточує пряму кишку. Хвороба може протікати хронічно, розвиваючись протягом тривалого часу з поступовим утворенням анальних нориць, або мати гостру форму (гнійні абсцеси), що потребує негайного хірургічного втручання. Парапроктит – досить поширене захворювання поряд із гемороєм та колітом.

Чоловіки на парапроктит хворіють частіше. Співвідношення порівняно з жінками – 3,5:1. Також важливим є віковий фактор. Парапроктитом хворіють пацієнти віком 40 років і більше. У дітей та підлітків ця патологія практично не зустрічається.

Причини парапроктиту

Етіологія парапроктиту відома давно, оскільки хвороба має цілком очевидні шляхи розвитку. Багаторічні дослідження дали чітке уявлення про те, що являє собою парапроктит. Причини появи свищів і гнійників у параректальній клітковині криються в бактеріях, які з прямої кишки проникають у жирову тканину, провокуючи запальний процес. Йдеться, перш за все, про стафілококи, стрептококи, але головним збудником хвороби є кишкова паличка (Escherichia coli).

Ці бактерії не становлять серйозної загрози для організму, якщо вони перебувають у товстій кишці. Більш того, нешкідливі штами кишкової палички беруть участь у травленні, пригнічують розвиток патогенної мікрофлори та виділяють вітамін K. Але коли ці бактерії потрапляють у незахищені м'які тканини, що знаходяться поза кишечником, вони провокують розвиток парапроктиту. Тому, говорячи про причини розвитку хвороби, доречніше розглядати шляхи попадання бактерій у м'які тканини поза кишечником. Їх лише три:

1. Анальні тріщини (рідко).
2. Пошкоджена слизова оболонка анального каналу.
3. Запалення анальних крипт.

Донедавна вважалося, що всі три шляхи проникнення кишкових бактерій у параректальну клітковину приблизно рівнозначні. Однак останні дослідження показали, що головні «ворота» для стафілококів, стрептококів та бактерій виду E. coli – анальні крипти. Вони є невеликими заглибленнями у вигляді «кишеньок» у кінцевому відділі прямої кишки. Їх може бути від 6 до 12.

Все починається із запалення однієї з крипт, у результаті формується внутрішній отвір анального свища (патологічний канал, що з'єднує кишечник зі шкірою біля анального отвору). У міру розширення каналу нориці та його повноцінного формування, бактерії з кишечника все частіше потрапляють у періанальну ділянку, провокуючи розвиток гнійників. Так формується хронічний парапроктит, який за тривалого ігнорування може спричиняти гострі стани. Далі - операція, тривале відновлення та можливі рецидиви.

Заради справедливості варто зауважити, що бактерії також можуть потрапляти в область параректальної клітковини гематогенним (через кров) або лімфогенним шляхом (через канали лімфатичної системи), а також проникати в періанальну область із сусідніх органів, уражених запальними процесами. Але основними шляхами проникнення бактерій у параректальну клітковину залишаються анальні крипти.

Гострий та хронічний парапроктит

Як згадувалося вище, парапроктит може мати хронічну чи гостру форму (гнійний парапроктит). При хронічному парапроктите свищ прямої кишки лише формується, поступово розширюється канал, доходячи до області анального отвору. Пізніше з'являються невеликі гнійні виділення, часто пацієнтами ігноруються. Також хронічний парапроктит може розвинутись на тлі рецидиву після операції з видалення абсцесів.

Гострий парапроктит – великі запальні процеси в параректальной клітковині, що характеризуються розвитком гнійних абсцесів. Залежно від локалізації абсцесу, парапроктит поділяється на 4 типи:

1. Підшкірний парапроктит, коли гнійник розвивається безпосередньо під шкірою біля заднього проходу.
2. Підслизовий, коли абсцес локалізується усередині прямої кишки під слизовою оболонкою.
3. Ішіоректальний парапроктит. У цьому випадку абсцес знаходиться глибоко між внутрішнім та зовнішнім сфінктером.
4. Пельвіоректальний парапроктит, коли гнійне утворення знаходиться вище внутрішнього сфінктера. Це найскладніша форма патології.

Тип захворювання безпосередньо залежить від напряму розвитку нориць прямої кишки.

Симптоми гострого та хронічного парапроктиту

Симптоматика на хронічній та гострій стадії розвитку патології різна. Якщо розглядати хронічний парапроктит, симптоми його не такі однозначні. Що відчуває хворий із хронічною формою хвороби:

• перша явна ознака – дискомфорт та відчуття стороннього тіла;
• часто спостерігається свербіж у задньому проході як реакція організму на запальні процеси у слизовій прямій кишці;
• проблеми з випорожненням кишечника та сечовипусканням, які згодом лише посилюються;
• біль при дефекації, що посилюється з часом (не завжди);
• на шкірі поруч із заднім проходом утворюється ранка – вихідний отвір нориці;
• у калі може спостерігатися невелика кількість крові та/або гною;
• на пізнішій стадії розвитку захворювання спостерігаються регулярні виділення у вигляді крові та гною;
• зволоження шкіри в області промежини.

Можна помітити, що описана симптоматика подібна й у інших проктологічних захворювань. Із чим плутають парапроктит? З гемороєм на ІІІ стадії. Симптоми цих двох захворювань досить схожі, тому хворі до останнього не звертаються до лікарні, віддаючи перевагу самостійному лікуванню за допомогою мазей і свічок проти геморою. У цьому проблема.

Якщо дозволити хворобі перейти до гострого стану, з'являються інші небезпечніші симптоми, наприклад:

• раптове підвищення температури до 38-39 °C;
• слабкість, озноб та загальне нездужання;
• гострий пульсуючий біль у ділянці заднього проходу (приступами), що віддає в ділянку малого тазу;
• напад може супроводжуватись гнійними виділеннями (залежить від виду парапроктиту);
• на 3-5 день може розвинутись набряк шкіри.

Гострий парапроктит потребує негайної госпіталізації, діагностики та операційного втручання. Якщо ігнорувати симптоми і не звертатися до лікарні, наслідки можуть бути катастрофічними, починаючи від поширення гною в ділянці параректальної клітковини, закінчуючи руйнуванням м'язових структур сфінктера та малого тазу.

Діагностика парапроктиту

Які діагностичні процедури проводять при підозрі на хронічний або гострий парапроктит:

1. Перше, що зробить лікар-проктолог – аноскопія (первинний огляд прямої кишки).
2. Разом із цим проводиться пальцеве обстеження, що дозволяє визначити локалізацію гнійника.
3. Для отримання загальної картини та виявлення запалення в організмі робиться загальний аналіз крові.
4. Наступний крок – ректоскопія. Це дослідження прямої кишки за допомогою ендоскопа, що дозволяє оцінити внутрішню поверхню, наявність запальних процесів та нориці.
5. Також для діагностики використовується УЗД періанальної області для визначення ступеня розвитку свищів та наявності гнійних пазух.
6. Для встановлення більш точного діагнозу також застосовується магнітно-резонансна томографія (МРТ) та/або комп'ютерна томографія (КТ).

Якщо мова про естрафінфінні гострі форми парапроктиту (ішіоректальний або пельвіоректальний), то їх симптоматика може бути сильно спотворена, що ускладнює постановку правильного діагнозу. Проблема в тому, що гнійники знаходяться глибоко, тому єдиний варіант їх виявлення – УЗД періанатальної області, МРТ або КТ.

Завдання фахівця-проктолога – поставити точний діагноз, ґрунтуючись на результатах досліджень, та призначити відповідне лікування чи готувати пацієнта до операції. Своєчасна діагностика дозволить усунути хворобу на ранній стадії, уникнувши складної хірургічної операції.

Види свищів

Свищі анального отвору – причина хронічного парапроктиту. Саме вони формують канали, якими бактерії з кишечника проникають у м'які тканини поза прямою кишкою, і надалі сприяють формуванню гнійників. Свищі бувають декількох видів, залежно від характеру їх розташування:

1. Інтрасфінктерний чи підшкірно-слизовий. Цей тип нориці проходить через стінку прямої кишки, не торкаючись м'язів сфінктера. Діагностується у 25-30% випадків.
2. Транссфінктерний свищ – найбільш поширений вид. Цей тип нориці зачіпає внутрішній сфінктер, проходячи через м'яз і стінку прямої кишки. Діагностується у 35-45% випадків.
3. Екстрасфінктерний свищ, що проходить від слизової прямої кишки, огинаючи сфінктери. Діагностується у 15-25% випадків.

Також розрізняють два підвиди транссфінктерних нориць. Це:

• міжсфінктерний, що проходить між двома сфінктерами;
• супрасфінктерний свищ, який починається зі стінки прямої кишки, проходить між двома сфінктерами вглиб, потім огинає м'язи і виходить назовні.

Свищі розвиваються на першій стадії хвороби, або як інша, складніша форма – хронічний парапроктит після операції.

Лікування

Як лікувати парапроктит? І хронічна форма захворювання та гострий парапроктит лікуються за допомогою операції. Однак ступінь втручання, рівень травматичності та методики лікування різні. Хронічний парапроктит лікують шляхом:

1. Висічення свища (свищів) з ушиванням або без, коли свищевий канал ліквідується хірургічно, після чого проводиться санація гнійних затіків.
2. Лігатури – спеціальної нитки для перев'язування судин та тканин (використовується рідко).
3. Лазерне припікання. Цей метод використовують на початкових стадіях розвитку хвороби.
4. Медикаментозної терапії, якщо парапроктит перебуває в стадії інфільтрації, коли свищеві канали ще сформувалися.

Щодо гострого стану, то лікування парапроктиту проводиться хірургічно. Свищі та гнійники широко розкриваються, потім видаляється гній, а рана дренується. Часто після операції ставиться спеціальний дренаж (сетон) для профілактики рецидиву гнійних абсцесів. Операція проводиться під загальним наркозом, а реабілітація відбувається у стаціонарі під наглядом лікарів.

Ризики у разі не звернення за медичною допомогою

Парапроктит та операція – взаємопов'язані поняття. Іншого лікування, крім хірургічного втручання, поки що не існує. Тому багато пацієнтів, у яких діагностували хронічний парапроктит або сформовані нориці, відкладають лікування до останнього, воліючи використовувати мазі або методи народної медицини. Але рано чи пізно хворий повертається до лікаря-проктолога, і часто з більш складним діагнозом.

Що буде, якщо ігнорувати хронічний парапроктит? Характерна симптоматика наростатиме, згодом з'явиться кров та гній у калі, біль у ділянці прямої кишки стане звичним. Поступово почне руйнуватися слизова оболонка прямої кишки, підшкірна клітковина і м'язи. Якщо на цьому етапі не лікуватися, хвороба перейде у невідкладний стан. Якщо ж ігнорувати і далі, наслідки можуть бути значно гіршими, аж до летального стану. Багато залежить від локалізації гнійників, їх мікрофлори та «агресивності».

Лікування парапроктиту в Medical Plaza

Багатопрофільний медичний центр Medical Plaza пропонує ефективне лікування парапроктиту у Дніпрі. У нас операційні європейського зразку, укомплектовані сучасним обладнанням, досвідчені лікарі вищої кваліфікації, доступні ціни. Записуйтесь на прийом лікаря-проктолога у зручний для вас час!

Відповіді на популярні запитання (FAQ)

Яка інфекція спричиняє парапроктит?

Причина розвитку парапроктиту – стафілококи, стрептококи та різні штами кишкової палички (E. coli), що проникають у параректальну клітковину через свищі прямої кишки, що формуються.

Як довго розвивається парапроктит?

Хронічна форма хвороби може розвиватися довго, протягом місяців, іноді років. Гострий парапроктит перетворюється на критичну стадію лише через 3-5 днів.

Як довго гоїться парапроктит після розтину?

Все залежить від початкового діагнозу та «глибини» хірургічного втручання. Зазвичай реабілітація триває близько 1-1,5 місяця, при тяжкій формі та після складних операцій – близько 2 місяців.

Чим відрізняється парапроктит від нориці?

Свищ – головний симптом хронічного парапроктиту. А таке поняття як парапроктит має ширше трактування, що включає опис різних видів свищів та гнійних абсцесів.

Чи можна вилікувати парапроктит без хірургічного втручання?

У 95% випадків без операції не обійтись. Якщо захворювання перебуває в початковій стадії розвитку, можна використовувати медикаментозну терапію. Однак парапроктит дуже рідко діагностується на першій стадії. Зазвичай пацієнти звертаються до проктолога, коли вже сформовано гнійні абсцеси.

Що буде, якщо не лікувати парапроктит?

Наслідки ігнорування парапроктиту - формування одного або декількох нориць, постійні запальні процеси, виділення крові та гною, болі, утруднення дефекації, розвиток повноцінних гнійників. Чим довше ви ігноруватимете парапроктит, тим вище ймовірність переходу хвороби в гострий стан, що швидко розвивається. Далі - складна операція та тривалий реабілітаційний період.