Чинники подолання безпліддя

Відсутність вагітності протягом одного року регулярного статевого життя без застосування контрацепції дозволяє говорити про безплідний шлюб (WHO, 1999). Такий часовий інтервал обумовлений наступними чинниками:

в 25% випадків зачаття відбувається протягом першого місяця;
в 60% - протягом шести місяців;
в 80-85% - протягом дванадцяти місяців регулярних статевих актів без застосування контрацепції.

За оцінками ВООЗ близько 15% подружніх пар (це 60-80 млн.) у світі безплідні. Вагітність настає в природних умовах, але закінчується мертвонародженням у 10% випадках, у 10-25% подружніх пар спостерігають вторинне безпліддя.

ТЕРМІНОЛОГІЯ І ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ

Безпліддя у жінок (жіноча інфертильність) - це неможливість зачаття протягом 1 року у подружньої пари. Враховуються такі умови:

регулярне статеве життя;
відсутність контрацепції;
надходження життєздатних активних сперматозоїдів природним і (або) штучним шляхом в дітородні органи жінки репродуктивного віку.

Діагноз безпліддя також встановлюється, якщо вагітність завершується мимовільним перериванням вагітності.

Щорічно приблизно 15% подружніх пар (від 13 до 18% за даними різних джерел) незалежно від раси чи етнічної групи зазнають невдачі при першій спробі зачати дитину (Mueller and Daling, 1989; Seshagiri, 2001; Feng, 2003). Причиною відсутності вагітності є:

чоловічий фактор - в 25-30% випадків;
захворювання, виявлені у жінки - 30-35% випадків; порушення у обох подружжя (поєднаний фактор) - в 20-30% випадків;
етіологія невідома - у 10-15% подружніх пар.

У зарубіжній науковій літературі стан, що супроводжується порушенням репродуктивної функції, визначається термінами: «sterility», «subfertility» (або «relative infertility»), «idiopathic infertility» (або «unexplained infertility»). Така різноманітність дозволяє чітко охарактеризувати і виділити етіологічний фактор безпліддя.

Термін «sterility» позначає абсолютну нездатність подружньої пари до зачаття дитини в зв'язку з чоловічою чи жіночою «стерильністю», що може бути обумовлено фізіологічними і анатомічними причинами: відсутністю матки, яєчників, відсутністю овуляції (ановуляцією), передчасним виснаженням функції яєчників у жінок, повною відсутністю сперматозоїдів в еякуляті, відсутністю яєчок у чоловіків.

Зазвичай протягом п'яти років приблизно половині таких сімей вдається зачати дитини.

У російськомовній науковій літературі прийнято використовувати такі терміни: «безпліддя», «первинне безпліддя», «вторинне безпліддя», «ідіопатичне безпліддя» (мал. 2).

Первинне безпліддя визначається нездатністю зачати в сьогоденні і минулому часі і спостерігається у 30% всіх подружніх пар з порушенням репродуктивної функції.
Вторинне безпліддя (становить 65%) відрізняється від первинного безпліддя наявністю в анамнезі вагітності та (або) пологів (Irvine, 1998; Seshagiri, 2001).
Безпліддя називають ідіопатичним при невстановленій причині порушення репродуктивної функції. (Мал. 3).

ЧИННИКИ УСПІШНОГО ПОДОЛАННЯ БЕЗПЛІДДЯ

Найбільш важливими чинником, що впливає на ефективність і прогнозування настання вагітності, є вік жінки і тривалість безпліддя подружньої пари.

З віком спостерігається зниження ймовірності настання вагітності: здатність до зачаття 35-річної жінки становить лише 50% потенціалу до зачаття і виношування 25-річної жінки, до 38 років цей потенціал знижується до 25%, після 40 років - до 5% (Dohle et al ., 2005) (таб. 1).

Генетичний чинник становить як мінімум 20% усіх причин порушення репродуктивної функції (приблизно у 15% чоловіків і 10% жінок) (Мак and Jarvi, 1996; Foresta et al., 2002; Wiland et al., 2002). Деякі генетичні чинники, такі як хромосомні аномалії, а також цілий ряд генних мутацій, вже встановлені, проте більшість з них все ще залишаються нерозшифрованими.
Спосіб життя. Харчування. Такі фактори, як куріння, алкоголь, кофеїн, надлишкова маса тіла, стан хронічного стресу, негативно позначаються на результативності лікування.
Наявність супутньої патології у подружньої пари (екстрагенітальна патологія).
Точнапостановка діагнозу. Тривалість проведення ДРТ (допоміжних репродуктивних технологій).
Правильний вибір тактики ведення і програми ДРТ.
Якість лікування. Сюди відносять і безпосередній вибір препарату, правильність введення та зберігання медикаментів.
Психоемоційний стан самої жінки (подружжя) і морально - етичне розуміння етапів ДРТ суспільством..
Сприйняття методів ДРТ різними етнічними расами і віросповіданнями.